Що таке синдром Аспергера? Діагностика, терапія та повсякденне життя

Визначення синдрому Аспергера стосується пацієнтів, у яких виявляється інший спосіб функціонування нервової системи — з одного боку, це пов’язано з труднощами у соціальних стосунках та сильною потребою у рутині, а з іншого — може сприяти розвитку захоплень, скрупульозності та виняткової пам’яті.

Перспективи залежать від того, чи отримає людина діагноз і відповідну допомогу. Пацієнти з синдромом Аспергера потребують підтримки, але, отримавши її, можуть вести повноцінне життя, налагоджувати стосунки та будувати кар’єру.

Які симптоми повинні викликати занепокоєння? Коли слід звернутися до фахівця? Як відбувається діагностика та лікування синдрому Аспергера? 

Що таке синдром Аспергера?

Синдром Аспергера — це нейророзвиткове порушення. У найновішій класифікації МКХ-11 воно вже не фігурує як окрема одиниця, а є частиною спектру аутизму. Цей термін досі іноді використовується стосовно осіб, яким поставили діагноз до введення змін.

Для синдрому Аспергера характерні труднощі у соціальних стосунках та нетиповий спосіб спілкування при збереженому нормальному інтелектуальному та мовленнєвому розвитку. Люди, які страждають на розлади аутистичного спектру, часто мають труднощі з розпізнаванням тонких емоційних сигналів у інших людей (натяків, іронії чи метафор). Вони не завжди здатні правильно інтерпретувати тон голосу, міміку чи жести — тобто елементи, які для більшості людей є природним доповненням до висловлювання. Вони реагують переважно на повідомлення, викладені прямо та чіткою мовою. Водночас їхні власні емоції бувають малозрозумілими для оточення — вони можуть мати труднощі з назвою того, що відчувають, або з вираженням емоцій у зрозумілій для інших формі. 

• Однак це не означає, що вони не є емпатичними людьми. Часто вони глибоко переживають емоційні стани, але їм бракує «інструментів», які б дозволили адекватно їх виразити. 

Додатковою перешкодою є обмежена невербальна комунікація — люди з розладами аутистичного спектру рідше використовують жестикуляцію, зміни інтонації, міміку чи погляд. Це пов’язано з тим, що для сторонніх людей їхнє спілкування іноді сприймається як холодне або відсторонене, хоча насправді це не так.

Історія гурту Аспергер

Назва синдрому Аспергера походить від прізвища австрійського лікаря — Ганса Аспергера, який у 1944 році описав групу хлопчиків із специфічними особливостями розвитку. Досліджувані діти мали добре розвинену мову, але говорили педантично й неприродно. Вони виявляли обмежену емпатію, мали труднощі у налагодженні дружніх стосунків і виявляли нетипові інтереси. Психіатр Ганс Аспергер визначив їхню поведінку як «аутистичну психозу», ще не знаючи, що через багато років описані ним ознаки стануть основою окремого діагнозу.

Лише у 80-х роках XX століття термін «синдром Аспергера» набув популярності завдяки британській дослідниці Лорні Вінг, а в 1994 році його було включено до класифікації DSM-IV як комплексний розлад розвитку. У МКХ-10 синдром Аспергера фігурував як окрема одиниця.

Таке розрізнення ґрунтувалося на тому, що особи з синдромом Аспергера мали нормальний інтелектуальний та мовленнєвий розвиток, але демонстрували труднощі у соціальних стосунках та типові моделі поведінки.

У 2013 році, разом із публікацією DSM-5, було внесено зміну — попередні окремі діагнози (PDD-NOS, синдром Геллера, аутизм та синдром Аспергера) було об’єднано в одне поняття — розлади аутистичного спектру (ASD). У 2022 році в МКХ-11 було проведено оновлення в тому ж напрямку.

Які причини синдрому Аспергера?

Причини синдрому Аспергера до кінця не з’ясовані, але вчені дедалі краще розуміють, які фактори можуть бути з ним пов’язані.

Найбільше уваги приділяється генетиці — хоча й не було виділено жодного гена, який би самостійно сприяв виникненню синдрому Аспергера, проте було виявлено певні зв’язки, що можуть вказувати на важливість поєднання багатьох генетичних варіантів. Ризик підвищують, наприклад, зміни в кількості копій генів (коли певні фрагменти ДНК повторюються або видаляються), точкові мутації (заміна окремого «символу» у генетичному коді) або хромосомні порушення, що впливають на розвиток мозку.

Ще однією сферою, що досліджується в контексті синдрому Аспергера, є нервова система — було виявлено, що у деяких людей вона функціонує дещо інакше. Аналізи зосереджуються на мережах зв’язків між нейронами — структурах, що беруть участь у комунікації та обробці емоцій. Часто на рівні нервових імпульсів також спостерігається інший спосіб обробки подразників — звуків, запахів, дотику чи світла.

Найголовніше — пам’ятати, що причинами виникнення синдрому Аспергера не є помилки у вихованні чи окремі події з дитинства.

Говорячи про можливі причини, ми маємо на увазі взаємодію багатьох незалежних факторів, які разом визначають те, як розвивається дитина.

Як поводиться людина з синдромом Аспергера?

Синдром Аспергера — це розлад, клінічна картина якого (тобто симптоми, що проявляються у пацієнта) змінюється з віком. У маленьких дітей спостерігаються одні симптоми синдрому Аспергера, у підлітків — інші, а у дорослих — ще інші.

Спільна риса синдрому Аспергера у дітей та дорослих — це особливий спосіб взаємодії у стосунках та специфічна модель поведінки. Незалежно від віку пацієнти мають труднощі з розумінням неписаних соціальних правил, але водночас бувають надзвичайно щирими та буквальними у спілкуванні — змінюються лише сфери, в яких можна спостерігати зазначені форми поведінки.

Симптоми не зникають, але можуть змінюватися під впливом когнітивного розвитку, шкільних вимог, соціального досвіду чи вироблених стратегій адаптації в суспільстві.

Які перші симптоми синдрому Аспергера у маленьких дітей?

Перші ознаки розладів аутистичного спектру можуть з’явитися вже в немовлячому віці, проте найчастіше батьки помічають їх у віці, коли дитина починає спілкуватися зі своїми однолітками.

Чому так часто говорять про дошкільний вік? Саме тоді відмінності у розвитку стають більш помітними. Дитина потрапляє до групи, де вона природним чином стикається з правилами спільних ігор, налагодженням перших стосунків та необхідністю пристосовуватися до нових ситуацій. Це той момент, коли відсутність гнучкості, нетиповий стиль спілкування чи труднощі у соціальних взаємодіях стають більш помітними для вихователів.

Характерні симптоми у дітей:

• обмежений зоровий контакт,
• відсутність посмішки у відповідь на посмішку батька чи матері,
• низька спонтанність жестів,
• труднощі з імітацією (найчастіше помітні під час гри),
• сильна зосередженість на одній діяльності,
• дуже сильна неприязнь до змін (сльози, крик, агресія у відповідь на них),
• відсутність спонтанного прояву емоцій,
• труднощі з розумінням правил спільних ігор.

Як проявляється синдром Аспергера у підлітків?

Симптоми у підлітків, теоретично, можна було б описати майже так само, як симптоми синдрому Аспергера у дітей. Лише в теорії, оскільки на практиці варто звернути увагу на їхні наслідки. Підлітковий вік — це період, коли група однолітків стає важливим орієнтиром, а соціальні норми починають сильно впливати на повсякденне життя підлітка та формувати його. Саме тоді симптоми стають більш помітними, оскільки їхні наслідки сильніше впливають на стосунки та самооцінку молодої людини.

До типових симптомів, що спостерігаються у підлітків із синдромом Аспергера, найчастіше відносять:

• труднощі з розумінням жартів, іронії та метафор (сприйняття всіх повідомлень буквально),
• сильні реакції на зміни у розпорядку дня (стрес, гнів, смуток, агресія),
• відхід від соціальних контактів (відсутність близького кола друзів),
• чітко спрямовані та дуже специфічні інтереси,
• нетиповий стиль спілкування (надмірно офіційний, скутий або насичений фаховою лексикою),
• емоційні труднощі (знижена самооцінка, відчуття відмінності, соціальна тривога),
• обмежена гнучкість поведінки (дуже сильна прив’язаність до розпорядку дня та власних звичок).

Характерні симптоми синдрому Аспергера у дорослих

Симптоми у дорослих із діагностованим синдромом Аспергера у їхньому первинному прояві є продовженням тих, що спостерігалися в дитинстві та підлітковому віці. Різниця полягає в тому, що в дорослому віці з’являються нові виклики — робота, стосунки, обов’язки — які можуть посилити наслідки відхилень у розвитку.

Багато людей вчаться приховувати свої труднощі, спостерігають за оточенням і намагаються наслідувати поведінку інших. Якщо пацієнт проходить відповідну терапію та отримує підтримку, основні симптоми можуть стати менш помітними — однак вони не зникають.

Для дорослих із синдромом Аспергера характерні:

• потреба в рутині та сильна прив’язаність до усталених схем,
• труднощі у підтриманні близьких стосунків,
• дослівне тлумачення мови,
• чутливість до подразників,
• знання на експертному рівні в окремих галузях,
• характерний спосіб висловлювання — жорсткий синтаксис, монотонний тон голосу, надмірна зосередженість на деталях.

Як людина з синдромом Аспергера виявляє свої почуття?

Людей із синдромом Аспергера часто сприймають як емоційно холодних або таких, що не виявляють почуттів у спосіб, який вважається типовим. Однак цей стереотип зумовлений відмінностями у прояві емоцій, а не відсутністю внутрішніх переживань.

У багатьох випадках у дорослих і дітей емоції є настільки ж інтенсивними (а то й сильнішими), як і в людей з нейротиповим розвитком — різниця полягає у труднощах із їхнім вираженням.

Почуття — кохання, дружба, прихильність — виявляються по-різному. Вони можуть набувати форми повторюваних жестів (наприклад, щоденних телефонних дзвінків, дарування речей, пов’язаних із захопленням партнера, або наполегливого порушення розмов на важливі теми).

У дітей проявом емоцій може бути наполегливе повернення до розмов про улюблену людину, обмін знаннями або залучення її до своїх інтересів. Дорослі з синдромом Аспергера, у свою чергу, часто виявляють свої почуття через лояльність, послідовність у стосунках та дотримання спільної рутини.

Зі згаданими симптомами пов’язані також труднощі з розпізнаванням тонких емоційних сигналів інших людей — інтонації голосу, змін у міміці чи жестів. З цієї причини пацієнт із розладами аутистичного спектру не завжди помічає смуток, роздратування чи розчарування співрозмовника. Однак коли йому про це прямо повідомляють, він зазвичай реагує з емпатією та прагне надати підтримку.

Діагностика синдрому Аспергера — як вона відбувається і де шукати допомогу?

Наразі синдром Аспергера діагностують на основі аналізу поведінки пацієнта (за допомогою бесід, спостережень та стандартизованих інструментів). Зазвичай у цьому процесі бере участь група фахівців, оскільки кожен з них розглядає розвиток дитини чи дорослого з іншої точки зору.

Психолог досліджує поведінку в соціальних взаємодіях, перевіряє спосіб спілкування та аналізує сильні сторони — наші фахівці в процесі діагностики використовують детальні опитувальники та інструменти (зокрема ADOS-2, ADI-R та ASRS). Логопед займається оцінкою мовлення, яке у людей із синдромом Аспергера розвивається в межах норми, але його стиль буває нетиповим. Психіатр узагальнює всі спостереження, аналізує історію розвитку та виносить діагноз.

У Центрі для дітей та сімей «Діалог» ми пропонуємо комплексну підтримку дітям, їхнім батькам та дорослим пацієнтам. У нашому закладі працюють досвідчені фахівці, які мають відповідні компетенції та повноваження, щоб супроводжувати осіб із синдромом Аспергера на всіх етапах, що ведуть до встановлення діагнозу.

Критерії діагностики розладів аутистичного спектру

Ще кільканадцять років тому в діагностичних картах можна було зустріти різні терміни — дитячий аутизм, комплексний розлад розвитку, синдром Аспергера. Для батьків це звучало як різні захворювання, які, згідно з чинними рекомендаціями, описували одну й ту саму сферу труднощів, що проявлялася по-різному.

Наразі йдеться про спектр аутизму, а не про окремі підтипи. Фахівець зосереджується не на самій класифікації синдрому Аспергера, а на описі симптомів та їхньому ступені вираженості. Завдяки цьому легше зрозуміти, як функціонує конкретний пацієнт і чого саме він потребує.

Синдром Аспергера та аутизм — що ж таке спектр розладів?

Термін «спектр» стосується безперервності — сукупності форм поведінки, які мають спільну основу, але відрізняються за інтенсивністю та формою. Коли ми говоримо про спектр аутизму, ми маємо на увазі широкий діапазон ознак. Від дуже серйозних проблем, які помітні вже в перші роки життя, до м’якших форм, при яких дитина опановує мову та демонструє високі інтелектуальні здібності, але все одно стикається з труднощами у соціальному спілкуванні.

З цієї точки зору легше зрозуміти, чому синдром Аспергера наразі не розглядається як окрема хвороба, а як частина ширшої картини розладів, що мають спільну основу. Діагноз визначає, які саме труднощі виникли у конкретного пацієнта та наскільки сильно вони впливають на його повсякденне життя.

Що виключає синдром Аспергера?

Перш ніж фахівець поставить діагноз, він повинен перевірити, чи клінічна картина не є наслідком іншого захворювання. На цьому етапі діагностики фахівці зосереджуються на виключенні інших захворювань. Варто усвідомлювати важливість диференціальної діагностики — кожне обстеження з негативним результатом — це не «втрачений час», а крок назустріч правильному діагнозу.

Які ознаки однозначно виключають діагноз синдрому Аспергера?

• Затримка мовного розвитку та інтелект нижче норми — якщо дитина не опанувала мову у відповідному віці або її інтелектуальний розвиток є явно обмеженим, лікар схиляється до висновку про наявність інших нейророзвиткових розладів або інших проявів АСД.
• Самостійні мовні проблеми — труднощі, що обмежуються виключно мовленням, без типових соціальних проблем, — свідчать скоріше про розвиткову афазію, ніж про синдром Аспергера.
• Переважання імпульсивності та проблем із концентрацією уваги без виражених ознак синдрому Аспергера — симптоми, характерні для синдрому гіперкінетичної гіперактивності з дефіцитом уваги.

Симптоми синдрому Аспергера можуть проявлятися з різним ступенем вираженості. Наведені вище випадки — це лише приклади, які покликані продемонструвати важливість знань фахівців. Досвідчена команда здатна розрізняти зовні однакові симптоми у різних пацієнтів.

Як виглядає терапія синдрому Аспергера?

Синдром Аспергера — це нейророзвиткове порушення, яке супроводжує людину протягом усього життя. Не слід розглядати розлади аутистичного спектру як хворобу. На стани, з якими стикаються пацієнти, варто завжди дивитися крізь призму нейрорізноманітності — люди з таким діагнозом розвиваються та функціонують інакше, ніж більшість суспільства. Іноді це спричиняє певні труднощі, але так само часто може бути пов’язане з дуже високим потенціалом для розвитку унікальних навичок та інтересів. 

Люди з розладами аутистичного спектру часто вирізняються надзвичайною пам’яттю та здатністю до логічного мислення, зосередженням на деталях або надзвичайно сильним захопленням своїми захопленнями. 

Така реальність у поєднанні з початком терапії та використанням різних форм допомоги може стати шансом, а не обмеженням. Заходи, адаптовані до потреб дитини чи дорослої людини, реально сприятимуть тому, що симптоми розладів цього спектру стануть менш обтяжливими.

Симптоми синдрому Аспергера можуть з’являтися в різному віці та змінюватися в міру розвитку — тому терапія має бути гнучкою та адаптованою до актуальних проблем конкретного пацієнта. У Центрі для дітей та сімей «Діалог» ми дбаємо про те, щоб надавати підтримку тим, хто звертається за нею, у формі, підібраній з урахуванням їхньої нейрорізноманітності.

Терапевтичне лікування — індивідуальна та сімейна терапія, а також групи підтримки

Як підібрати підхід до лікування симптомів синдрому Аспергера, що відрізняються за ступенем вираженості? У терапії дітей та дорослих застосовуються різні стратегії. Кожна з них може бути спрямована на розвиток різних рис у пацієнта. У Центрі для дітей та сімей «Діалог» ми проводимо багато блоків занять, і наші пацієнти можуть відвідувати ті з них, які на даному етапі будуть для них найбільш підходящими.

У разі синдрому Аспергера пацієнти можуть відвідувати:

• Тренінг із соціальних навичок,
• Тренінг із заміщення агресії,
• розвивальні заняття (Гордонки, сенсопластика, сенсорна програма Смик, англійська мова),
• Сенсорна інтеграція,
• неврологопедичну терапію.

Синдром Аспергера — фармакологія

Люди з синдромом Аспергера зазвичай не приймають ліки на постійній основі. Фармакотерапію розглядають лише у разі наявності супутніх розладів — сильного тривожного стану, депресії, проблем зі сном або СДУГ.

У цьому випадку не існує єдиної, чітко визначеної схеми. Рішення про призначення конкретних ліків приймає психіатр — тут слід чітко зазначити, що їхнє застосування в терапії має на меті не «лікування синдрому Аспергера», а зменшення інших труднощів, які погіршують якість життя.

Нелікований синдром Аспергера — чому слід допомагати людині з синдромом Аспергера?

Без діагнозу та шансу на отримання підтримки розлади аутистичного спектру з часом дедалі помітніше впливають на повсякденне життя.

У дитячому садку дитину, яка не розуміє правил спільних ігор, іноді відсувають від однолітків. У підлітковому віці відчуття відмінності без належної допомоги призводить до ізоляції від суспільства. Дорослий, який не знає причини своїх труднощів, стикається з проблемами на роботі, у сімейних стосунках, а також відчуває стрес і тривогу.

Діагноз і призначене лікування відкривають іншу перспективу. Вони дають можливість розвивати соціальні навички, бути більш гнучкими у стосунках та краще розуміти власні емоції.

Не менш важливою є підтримка близьких — завдяки їй людина з аутизмом не залишається наодинці зі своїми труднощами, а вчиться використовувати свої сильні сторони. Правильно підібрана допомога дозволяє будувати життя, засноване на можливостях, а не на обмеженнях.

Бібліографія

1. Міжнародна статистична класифікація хвороб та проблем зі здоров’ям — ICD-11. Джерело: https://icd.who.int/browse/2025-01/mms/en.
2. Осібка, К. (2020). Історія аутизму: від казок і легенд до генетичних досліджень — лабораторія створення міфів у науці. «Studia Edukacyjne», 56, 339–367.
3. Корендо, М. (2022). Димонаційна діагностика синдрому Аспергера. Познанські студії з політології. Серія «Мовознавство», 29(2), 245–257.
4. Цєшинська-Рожек, Й., & Корендо, М. (2018). Синдром Аспергера — ранні симптоми розладу у соціальній, мовній, моторній та когнітивній сферах. «Poradnik Językowy», 754(5), 38–50.
5. Калек, Г. (2019). Школа, що сприяє інклюзії чи виключенню — шкільна реальність очима батьків дітей із синдромом Аспергера, 145–152. У: Бар’єри та зміни. Процес інклюзії з освітньої та соціальної точки зору. Жешув: Видавництво Жешувського університету.
6. Мазур, А., та Хойновська-Цввіакала, І. (2016). Синдром Аспергера у 19-річної жінки з особливим акцентом на період підліткового віку — опис випадку. Психіатрія та клінічна психологія, 16(1), 38–46.
7. Глод, Е. (2023). Пізнати — означає зрозуміти синдром Аспергера. «Дошкільна та рання шкільна педагогіка», 2(22), 133–148.
8. Славінська, А. (2014). Синдром Аспергера у дорослих — збіг з іншими розладами, супутні розлади та супутні проблеми. Психіатрія та клінічна психологія, 14(4), 304–307.
9. Корендо, М. (2023). Типи мовних порушень при синдромі Аспергера. Annales Universitatis Paedagogicae Cracoviensis. Studia Linguistica, (18), 161–168.
10. Руткевич-Ханчевська, М., та Корендо, М. (2024). Розвиткова афазія (SLI/DLD) та синдром Аспергера в контексті діагностики: про можливість співіснування розладів. «Prace Językoznawcze», 26(4), 217–233.
11. Галковський, Т., та Сідлер, А. (2017). Внутрішній діалог і монолог у осіб із синдромом Аспергера. Люблінський педагогічний щорічник, 35(3), 107