Що виключає синдром Аспергера — фактори диференціальної діагностики

Синдром Аспергера — розлад із спектру аутизму

Синдром Аспергера — це нейророзвиткове порушення, що належить до спектру аутизму та характеризується особливим способом соціального та комунікативного розвитку. Це не хвороба в медичному розумінні, а особливий розвиток функціонування мозку. Цей термін походить від прізвища австрійського педіатра Ганса Аспергера, який у 1944 році описав комплекс ознак, що спостерігалися у деяких дітей. Це розлад стосується як дітей, так і дорослих — і діти, і дорослі можуть отримати такий діагноз. На практиці сьогодні синдром Аспергера вважається м’якшою формою розладу з аутистичного спектру (який часто позначають також абревіатурою ASD). Це означає, що синдром Аспергера — це розлад із тієї ж групи, що й класичний дитячий аутизм, але з меншою вираженістю симптомів і без затримок у мовленнєвому розвитку чи інтелектуальних здібностях. Незважаючи на труднощі у повсякденному житті, багато дорослих людей із синдромом Аспергера ведуть самостійне, відносно нормальне життя, навчившись з роками різним способам адаптації.

Основні симптоми синдрому Аспергера

Симптоми синдрому Аспергера зазвичай проявляються вже в дитинстві, хоча діагноз часто встановлюють лише у шкільному віці або навіть пізніше. Дитина з синдромом Аспергера спочатку може нормально розвиватися в інтелектуальному та мовленнєвому плані — особи з синдромом Аспергера зазвичай не мають затримки мовного розвитку чи значних когнітивних порушень. Перші ознаки стосуються переважно соціальної та поведінкової сфер. Характерними є проблеми у взаємовідносинах з іншими та нетипові інтереси. Нижче наведено найпоширеніші симптоми синдрому Аспергера, що спостерігаються як у дітей, так і у дорослих:

Найпоширеніші симптоми синдрому Аспергера

• Труднощі у соціальних взаємодіях — Люди з синдромом Аспергера мають явні труднощі у налагодженні та підтримці стосунків. Часто вони здаються незацікавленими у товариській розмові або мають проблеми з підтриманням зорового контакту. У спілкуванні їх можуть сприймати як дивних або надзвичайно замкнутих. Водночас люди з цим розладом зазвичай прагнуть мати друзів, але не до кінця розуміють соціальні норми, через що іноді налагоджують стосунки нетиповим чином.
• Проблеми зі спілкуванням — Симптоми синдрому Аспергера також стосуються специфічного способу спілкування. Мова може бути формальною, педантичною або монотонною. Виникають труднощі з розумінням тонкощів мови: люди з синдромом Аспергера часто тлумачать висловлювання дуже буквально. У них виникають проблеми з розумінням жартів, метафор, алюзій чи сарказму. Невербальна комунікація (жести, міміка) також буває для них незрозумілою — наприклад, вони можуть неправильно розпізнавати міміку співрозмовника.
• Вузькі, інтенсивні інтереси — люди з синдромом Аспергера часто виявляють нав’язливу зацікавленість однією або кількома темами. Вони можуть годинами розповідати про свою пристрасть, накопичують величезні знання у вузькій галузі. Ці інтереси є нетиповими для їхнього віку чи ситуації та поглинають значну частину їхньої уваги. Водночас вони нехтують іншими видами діяльності.
• Потреба у схемах та рутині — Характерною рисою є жорсткість поведінки. Людина з синдромом Аспергера віддає перевагу стабільному розпорядку дня та ритуалам. Зміни в оточенні чи розкладі викликають у неї сильний стрес. Спонтанність буває обмеженою — з’являються повторювані звички та ритуали (наприклад, завжди один і той самий шлях до школи, однакова послідовність виконання дій). Зміна схеми може спричинити занепокоєння або спалах фрустрації.
• Сенсорні та моторні труднощі — часто спостерігається гіперчутливість або гіпочутливість до сенсорних подразників. Людина з синдромом Аспергера може демонструвати нетипові реакції на звуки, запахи, дотик чи світло (наприклад, її дратує шум або певна фактура одягу). Також можуть спостерігатися певні проблеми з координацією рухів — незграбність, специфічна хода або обмежена міміка.
• Обмежена експресія емоцій — Емоції людей із синдромом Аспергера можуть здаватися оточуючим нетиповими. Їм часто важко розуміти та виявляти емоції так, як того очікує суспільство. Труднощі у розумінні почуттів інших людей призводять до відсутності адекватної емпатії в соціальних ситуаціях. Емоційні реакції людей із синдромом Аспергера бувають невідповідними до контексту (наприклад, вони сміються, коли інші сумують, або не реагують, коли хтось виявляє до них почуття).

Варто підкреслити, що інтенсивність основних симптомів може відрізнятися у різних людей. Спектр синдрому Аспергера є широким — деякі діти з синдромом Аспергера майже не виділяються серед однолітків, інші ж явно вирізняються своєю поведінкою. Деякі діти з синдромом Аспергера вирізняються надзвичайними здібностями (наприклад, у математиці чи музиці), тоді як водночас вони можуть мати труднощі в інших сферах (наприклад, у шкільному навчанні через порушення концентрації уваги або проблеми з соціальними навичками). У частини молодших дітей симптоми можуть бути ледь помітними й посилюватися з віком — тому синдром Аспергера найчастіше виявляють лише тоді, коли дитина починає навчатися в школі й стикається з соціальними вимогами колективу. У період статевого дозрівання багато типових для синдрому Аспергера форм поведінки можуть посилитися через гормональні зміни та тиск оточення. Дорослі з синдромом Аспергера часто краще справляються з повсякденним життям, ніж діти — вони виробили різноманітні компенсаційні стратегії — але певні труднощі все ще залишаються, наприклад, проблеми з розумінням іронії або налагодженням близьких стосунків. Хоча багато дорослих із синдромом Аспергера досягають самостійності та функціонують у суспільстві, у більш глибоких соціальних взаємодіях вони все ще можуть відчувати труднощі та відчуття своєї інакшості.

Діагноз синдрому Аспергера

Діагностика синдрому Аспергера — це складний і багатоетапний процес. Для встановлення діагнозу синдрому Аспергера необхідно зібрати детальний анамнез розвитку, провести спостереження за поведінкою та отримати оцінку фахівців. Найчастіше діагноз ставить група фахівців, до складу якої входять клінічний психолог, психіатр (особливо дитячий у випадку дітей), а також часто логопед або спеціальний педагог. Важливим є міждисциплінарний підхід, оскільки необхідно оцінити функціонування дитини або дорослої людини в багатьох сферах: соціальній, комунікативній, когнітивній та поведінковій.

Для встановлення діагнозу синдрому Аспергера необхідно дотримання певних діагностичних критеріїв. У класифікації синдрому Аспергера за МКХ-10, яка досі залишається чинною, чітко визначено умови постановки діагнозу. Діагноз синдрому Аспергера вимагає дотримання певних критеріїв — насамперед не повинно бути затримки мовного розвитку або явного порушення когнітивного розвитку. Іншими словами, щоб діагностувати синдром Аспергера, дитина мала вимовити перші слова приблизно у типовий час (до 2-річного віку) і почати будувати речення близько 3-річного віку, а її інтелектуальний розвиток мав відповідати нормі (або вище норми). Якщо ці умови виконані, а водночас спостерігаються характерні основні симптоми спектру аутизму у вигляді соціальних труднощів та повторюваних моделей поведінки — тоді фахівці можуть підтвердити діагноз.

У процесі діагностики використовуються стандартизовані інструменти, такі як клінічні інтерв’ю з батьками, спостереження за дитиною (наприклад, на основі протоколу ADOS) та опитувальники щодо розвитку. Синдром Аспергера також діагностують у підлітків або дорослих, а також у дітей старшого віку, коли в попередні роки життя не вдалося встановити однозначного діагнозу. Часто трапляється, що дорослі отримують діагноз лише ретроспективно — наприклад, людина середнього віку дізнається, що певні соціальні труднощі, які тривають з дитинства, є саме раніше недіагностованим синдромом Аспергера. Така ситуація часто трапляється, особливо у тих, хто навчився маскувати симптоми або у кого в дитинстві були легкі симптоми, що не викликали підозр у оточення.

Діагноз синдрому Аспергера не ґрунтується на лабораторних дослідженнях — не існує медичного тесту, який би безпосередньо підтверджував це порушення. Це клінічний діагноз, що вимагає досвіду діагноста та глибокого аналізу поведінки. Важливо також провести диференціальну діагностику, тобто перевірити, чи спостережувані симптоми не відповідають скоріше іншому розладу. Іншими словами, слід з’ясувати, що виключає синдром Аспергера в даному випадку — які фактори чи риси вказують на те, що слід поставити інший діагноз.

Що виключає синдром Аспергера? Диференціальна діагностика

Під час диференціальної діагностики лікар або клінічний психолог повинен враховувати інші розлади розвитку та психічні розлади, які можуть супроводжуватися симптомами, схожими на синдром Аспергера. Існують певні ознаки та захворювання, які — за їх наявності — виключають синдром Аспергера як правильний діагноз. Найважливішим виключаючим фактором є згадана вище затримка мовного розвитку або значна загальна затримка розвитку. Адже загальні порушення мовлення та помічна затримка психомоторного розвитку вказують на класичний дитячий аутизм або інше загальне порушення розвитку, а не на синдром Аспергера. Хоча дитина з синдромом Аспергера може мати труднощі в соціальній комунікації, розвиток її мовлення та інтелекту зазвичай протікає нормально (а іноді навіть випереджає однолітків). Якщо ж у дитини спостерігається явне гальмування або регрес розвитку (наприклад, втрата раніше набутих навичок) або відсутність активної мови до 3-річного віку, слід розглянути діагноз іншого розладу з спектру аутизму або іншої причини труднощів.

Окрім критерію мовного розвитку, існує перелік конкретних діагнозів, які необхідно відрізнити від синдрому Аспергера. Нижче наведено подібні розлади зі схожими симптомами, які враховуються під час диференціальної діагностики синдрому Аспергера:

Подібні розлади, що можуть нагадувати синдром Аспергера (диференціальна діагностика)

• Ранній дитячий аутизм (дитячий аутизм) — Класичний аутизм проявляється вже в ранньому дитинстві (приблизно у віці 2–3 років). Діти з аутизмом зазвичай мають затримку мовного розвитку, можуть не говорити або говорити дуже мало. Часто також спостерігається інтелектуальна інвалідність або виражені когнітивні затримки. Якщо у дитини спостерігається така аномалія розвитку до 3-річного віку, це вказує на синдром аутизму (дитячий аутизм), а не на синдром Аспергера. Діти з аутизмом мають дуже схожі соціальні проблеми, що й діти з синдромом Аспергера, але в більш вираженій формі — вони рідше шукають контакту, можуть справляти враження, ніби замкнені у власному світі. При аутизмі також частіше спостерігається відсутність реакції на ім’я, слабший емоційний контакт з опікуном та більш серйозні порушення невербальної комунікації.
• Синдром Аспергера та високофункціональний аутизм — Варто зазначити, що в старій літературі існував термін «високофункціональний аутизм», який дуже нагадував синдром Аспергера. Йшлося про осіб, які входять до спектру аутизму, але мають інтелект у межах норми та розвинену мову. На практиці відмінності між синдромом Аспергера та таким високофункціональним аутизмом є незначними — раніше діагностичні критерії розмежовували ці діагнози головним чином на основі наявності (аутизм) або відсутності (Аспергер) затримки мовного розвитку. Згідно з сучасними уявленнями, відмінності між синдромом Аспергера та аутизмом є скоріше кількісними, ніж якісними.
• СДУГ (синдром гіперактивності та дефіциту уваги) — Діти з СДУГ мають порушення концентрації уваги, гіперактивність та імпульсивність. Іноді через це у них можуть виникати соціальні проблеми (наприклад, вони не вміють чекати своєї черги, перебивають співрозмовників) та проблеми в школі. Деякі прояви поведінки гіперактивної дитини можуть нагадувати симптоми синдрому Аспергера — наприклад, їй важко пристосуватися до правил групи, вона може відчувати соціальну незручність. Однак у дітей з СДУГ відсутні характерні для синдрому Аспергера вузькі інтереси чи потреба в рутині. Головна відмінність полягає в природі поведінки: у випадку СДУГ вона зумовлена дефіцитом уваги та імпульсивним контролем, а у випадку синдрому Аспергера — іншим способом соціальної обробки інформації та потребою у стабільності. Багато дітей із синдромом Аспергера одночасно мають симптоми СДУГ (супутнє проявлення цих розладів є частим), але чистий СДУГ без аутистичних рис — це не те саме, що синдром Аспергера.
• Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) — людина з обсесивно-компульсивним розладом має нав’язливі думки (обсесії) та виконує ритуальні дії (компульсії) з метою зменшення тривоги. Деякі компульсивні форми поведінки — наприклад, повторення одних і тих самих дій, наполегливе дотримання схем — зовні можуть нагадувати повторювані ритуали людей із синдромом Аспергера. Однак в основі ОКР лежать тривога та обсесивна потреба в контролі, а в синдромі Аспергера — неврологічна ригідність та почуття безпеки, що випливає з рутини, без явних обсесій у клінічному сенсі. Крім того, люди з ОКР не обов’язково мають труднощі у соціальних стосунках чи порушення комунікації, типові для синдрому Аспергера. Тож якщо ритуальна поведінка не супроводжується соціальними та комунікативними дефіцитами з дитинства, слід розглянути, чи це не ОКР замість синдрому Аспергера.
• Семантично-прагматичні розлади — це специфічний розлад мовного розвитку, який проявляється у труднощах із розумінням значень (семантики) та контексту висловлювань (прагматики). Діти з цим порушенням можуть сприймати мову буквально, не розуміти жартів, метафор чи багатозначних виразів — тобто виявляють труднощі у розумінні прихованого сенсу висловлювань, подібно до людей із синдромом Аспергера. Вони також можуть багато говорити, але не зацікавлені у справжньому діалозі, що нагадує стиль спілкування у спектрі аутизму. Різниця полягає в тому, що при суто мовному семантично-прагматичному розладі відсутні інші характерні для аутизму риси (наприклад, особливі інтереси чи сильна потреба в рутині). Дитина має проблеми переважно з мовними та комунікативними аспектами, але її соціальний розвиток у інших сферах може бути кращим, ніж у разі синдрому Аспергера.
• Синдром Геллера (дитячий дезінтегративний розлад) – Це дуже рідкісний розлад, при якому після періоду, на перший погляд, нормального розвитку (до приблизно 3–4 років) дитина раптово втрачає раніше набуті навички (мовлення, соціальні навички, контроль над фізіологічними функціями тощо). Спостерігається регрес у розвитку та симптоми, схожі на аутизм. Якщо в анамнезі констатується такий явний регрес навичок, діагноз синдрому Аспергера, скоріше за все, виключається — синдром Аспергера пов’язаний не з втратою навичок, а з їхнім іншим формуванням від самого початку. Синдром Геллера є одним із загальних розладів розвитку, але відмінним від аутизму та синдрому Аспергера; на сьогодні його також відносять до ширшого спектру ASD.
• Афективні розлади (наприклад, депресія, біполярний розлад) — розлади настрою самі по собі не плутають із синдромом Аспергера, але можуть супроводжувати його або впливати на соціальне функціонування. Важка депресія у підлітка може спричиняти соціальну відстороненість, ізоляцію, ригідність у поведінці та навіть монотонність мовлення — що на перший погляд може імітувати аутистичні симптоми. Однак афективні розлади зазвичай з’являються у більш пізньому віці та мають іншу динаміку (наприклад, епізоди пригніченого настрою, що чергуються з ремісією). Ключовою відмінністю є відсутність аутистичних ознак у ранньому дитинстві. Депресія чи біполярний розлад у дорослих із синдромом Аспергера, у свою чергу, часто виникають як наслідок багаторічних труднощів та нерозуміння — нелікований синдром Аспергера може призвести до вторинних психічних проблем, але самі розлади настрою не пояснюють усіх симптомів, що спостерігаються з дитинства.

Варто зазначити, що наведений вище перелік не є вичерпним — при диференціальній діагностиці враховуються також інші можливості, наприклад, шизоїдний розлад особистості (у дорослих) або соціальний страх. Однак ці проблеми зазвичай виявляються лише в підлітковому віці або в дорослому житті, тоді як синдром Аспергера присутній з раннього дитинства. З огляду на це, ретельний анамнез розвитку та спостереження за історією дитини мають ключове значення для встановлення діагнозу. Схожі симптоми можуть мати різні причини, тому діагностика синдрому Аспергера вимагає великої обережності та дуже детального аналізу всіх аспектів функціонування пацієнта. Фахівець повинен оцінити, чи симптоми інших розладів краще пояснюють стан пацієнта, щоб виключити синдром Аспергера, якщо він не відповідає клінічній картині.

Синдром Аспергера та аутизм — відмінності та подібності

Часто виникає питання: синдром Аспергера та аутизм — чим вони відрізняються? Адже обидва діагнози належать до спектру аутизму й мають багато спільних рис. Дійсно, тему синдрому Аспергера неможливо розглядати окремо від аутизму. Можна сказати, що кожен випадок синдрому Аспергера є аутизмом, але не кожен випадок аутизму є синдромом Аспергера — історично синдром Аспергера виділявся як підтип аутизму, при якому розвиток мовлення та інтелекту відповідає нормі. Нижче наведено найважливіші відмінності між синдромом Аспергера та класичним дитячим аутизмом:

Основні відмінності: синдром Аспергера та дитячий аутизм

• Вік прояву та діагностики — при аутизмі перші виражені симптоми з’являються дуже рано, до 3-річного віку (наприклад, дитина не починає говорити, уникає контакту, соціальний розвиток порушений ще з дитинства). Синдром Аспергера зазвичай стає помітним пізніше — у дитячому садку або початковій школі, коли від дитини очікують більш розвинених соціальних взаємодій. Як наслідок, синдром Аспергера найчастіше діагностують у віці приблизно 6–11 років або навіть у підлітковому віці, тоді як аутизм (особливо у важкій формі) часто діагностують уже у віці 2–3 років.
• Розвиток мовлення — це ключова відмінна риса. Діти з аутизмом зазвичай мають затримку у розвитку мовлення або серйозні мовні порушення – вони можуть не говорити повними реченнями, використовувати мову стереотипно (ехолалія, повторення почутих фраз) або мати труднощі з вербальною комунікацією протягом усього дитинства. Натомість особи із синдромом Аспергера зазвичай не мають затримок у розвитку мовлення — їхня мова розвивається у межах норми за термінами, хоча стиль висловлювання буває нетиповим (жорстким, педантичним або надто детальним). Ця відмінність у мовних критеріях стала підставою для виділення окремого діагнозу «синдром Аспергера» в МКХ-10.
• Когнітивний розвиток та інтелект — При аутизмі приблизно у 50–60 % дітей спостерігається нижчий коефіцієнт інтелекту або певний ступінь інтелектуальної інвалідності. При синдромі Аспергера когнітивний розвиток протікає без затримок, а рівень інтелекту зазвичай відповідає середньому або перевищує його. Дитина з синдромом Аспергера може демонструвати нерівномірний профіль здібностей (наприклад, видатні здібності в математиці та слабкіші в соціальному розумінні), але загального порушення когнітивних функцій не спостерігається. При аутизмі діти часто мають труднощі з базовими когнітивними завданнями, тоді як дитина з синдромом Аспергера, наприклад, може дуже добре запам’ятовувати факти, логічно мислити та навчатися відповідно до інтелектуальної норми.
• Соціальні навички та адаптація — як аутизм, так і синдром Аспергера спричиняють соціальні труднощі (проблеми у взаємовідносинах, з емпатією, невербальною комунікацією). Однак у людей із синдромом Аспергера труднощі у взаємодії можуть бути дещо меншими, ніж у людей з аутизмом. Дитина з аутизмом часто взагалі не налагоджує стосунків із однолітками та не виявляє інтересу до інших людей. Дитина з синдромом Аспергера також має труднощі у налагодженні стосунків, але часто хоче подружитися — просто не вміє робити це у звичний спосіб. Воно здатне на певному рівні пристосуватися до правил (особливо якщо його цьому навчать), тоді як дитина з важчою формою аутизму живе більше у своєму власному світі й не відчуває такої потреби у взаємодії. У дорослому житті люди з синдромом Аспергера нерідко вступають у стосунки, працюють і функціонують відносно самостійно, тоді як люди з атиповим аутизмом із більш вираженими симптомами можуть потребувати постійної підтримки. Звичайно, це питання ступеня вираженості — аутизм має свій спектр, а синдром Аспергера знаходиться на його м’якшому кінці.
• Стереотипи та інтереси — Обидві групи виявляють так звану репетитивну (повторювану) поведінку. Однак зацикленість на певних інтересах буває більш помітною у дітей з аутизмом. Дитина з аутизмом може годинами крутити коліщатко на іграшці або складати одні й ті самі кубики, тоді як дитина з синдромом Аспергера частіше зосереджується на збиранні інформації про улюблену тему або повторенні певних щоденних ритуалів. При аутизмі стереотипні рухи (махання руками, гойдання, ходіння на носочках) трапляються частіше і мають більш виражений характер. При синдромі Аспергера також можуть спостерігатися певні рухові манери, але зазвичай вони меншою мірою впливають на повсякденне функціонування.
• Емоції та реакції на подразники — Діти з аутизмом іноді мають сильніші напади гніву чи паніки у відповідь на надмірне навантаження подразниками або зміну звичного розпорядку дня. У них гірше виходить регулювати емоції. Особи з синдромом Аспергера також виявляють реакції страху чи гніву, але часто їхні емоції є більш стриманими. При синдромі Аспергера зазвичай спостерігається менша емоційна нестабільність — вони здатні частково маскувати свої емоції або навчитися певним стратегіям заспокоєння, тоді як у багатьох людей з аутизмом подразники можуть викликати дуже бурхливі реакції (крик, самоагресія, втеча тощо). Звичайно, і тут все залежить від індивідуальних особливостей — деякі люди з синдромом Аспергера також мають сильні спалахи гніву, особливо в дитинстві.

Підсумовуючи, хоча синдром Аспергера та аутизм відрізняються за першими симптомами, перебігом мовного розвитку чи ступенем вираженості труднощів, вони мають спільні основні риси. Тому сучасна діагностика відходить від розгляду їх як цілком окремих одиниць. Все частіше говорять просто про єдиний континуум розладів аутистичного спектру, що охоплює як симптоми синдрому Аспергера у дітей, так і повний спектр аутизму різного ступеня вираженості.

Класифікація МКХ-10 та МКХ-11 — зміни в діагнозі синдрому Аспергера

У Польщі як основа для діагностики розладів досі діє чинна класифікація МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб, 10-та редакція). МКХ-10 включає синдром Аспергера як окрему діагностичну одиницю (код F84.5) у групі загальних розладів розвитку. Згідно з МКХ-10, для встановлення діагнозу «синдром Аспергера» необхідно, щоб були виконані зазначені критерії (відсутність затримок мовного розвитку та інтелектуального розвитку, наявність порушень соціальної взаємодії та обмежених моделей поведінки). Ця класифікація наразі застосовується в Польщі, і відповідно до неї багато фахівців продовжують ставити діагнози. Тому в медичній документації чи висновках часто зустрічається офіційний діагноз F84.5 — синдром Аспергера.

Однак у світі вже впроваджується нова класифікація МКХ-11, яка вносить суттєві зміни у сферу діагностики розладів аутистичного спектру. МКХ-11 (одинадцята редакція) офіційно набула чинності 1 січня 2022 року. Наразі синдром Аспергера як окремий діагноз у МКХ-11 не фігурує — від цієї назви відмовилися. Натомість усі пов’язані діагнози (дитячий аутизм, атиповий аутизм, синдром Аспергера, дитячий дезінтегративний розлад) було об’єднано в загальну категорію «розлад аутистичного спектру». Іншими словами, МКХ-11 розглядає аутизм як єдиний широкий спектр аутизму, в рамках якого уточнюються додаткові відомості, такі як:

• рівень інтелектуального розвитку (наявність чи відсутність інтелектуальної інвалідності),
• рівень мовного розвитку (чи спостерігається відсутність мовлення або серйозні мовні порушення, чи мовлення розвинене).

Завдяки такому підходу діагноз має бути точнішим і гнучкішим — він описує профіль конкретної особи (наприклад, «розлад аутистичного спектру без інтелектуальної недостатності та без функціональних розладів мовлення»). Саме ця категорія відповідає тому, що раніше називали синдромом Аспергера. Тобто, згідно з МКХ-11, особа, якій раніше поставили діагноз «синдром Аспергера», сьогодні отримає діагноз «розлад аутистичного спектру» (ASD) без інтелектуального та мовного дефіциту. Отже, формально діагноз «синдром Аспергера» більше не використовується — вважається, що це просто одна з клінічних форм у межах спектру аутизму.

На практиці перехід на МКХ-11 займає деякий час. У Польщі все ще триває робота над впровадженням цієї нової класифікації (зокрема, над її перекладом на польську мову та адаптацією системи охорони здоров’я). Офіційно повний перехід на МКХ-11 заплановано до кінця 2026 року. До цього часу польські лікарі та психологи офіційно використовують МКХ-10. Однак уже зараз багато фахівців усвідомлюють ці зміни — іноді в діагностичному висновку вони вказують обидві назви, наприклад: «розлад із спектру аутизму (МКХ-11), що відповідає синдрому Аспергера за МКХ-10». Завдяки цьому пацієнт та його родина розуміють, про яке саме розлад йдеться, а документація водночас готова до нової термінології. Хоча термін «синдром Аспергера» зникає з медичної лексики, він і надалі використовується в повсякденному мовленні та в історичному контексті. Ймовірно, ще тривалий час цей термін буде функціонувати в суспільстві паралельно з поняттям «спектр аутизму». Адже зміна термінології вимагає освіти та звикання — багато людей прив’язалися до назви «Аспергер» як до частини своєї ідентичності або опису близької людини.

Підсумовуючи, класифікація МКХ-10 (яка наразі застосовується у Польщі) розглядає синдром Аспергера як окремий діагноз із конкретними критеріями. Натомість МКХ-11 включає синдром Аспергера до спектру аутизму, що впливає на спосіб діагностики — замість пошуку чітких меж між синдромом Аспергера та аутизмом оцінюються особливості та потреби конкретної особи в рамках широкого спектру. Для пацієнтів це часто означає більш індивідуалізовану підтримку, але також і необхідність освоєння нової термінології. Варто зазначити, що також американська класифікація DSM-5 (що діє з 2013 року) внесла подібну зміну, скасувавши діагноз «синдром Аспергера» на користь єдиного діагнозу ASD. Отже, у наукових та клінічних колах панує консенсус щодо того, що синдром Аспергера не є окремою одиницею, а є частиною ширшої категорії аутистичних розладів.

Лікування та терапевтична підтримка при синдромі Аспергера

Лікування синдрому Аспергера полягає насамперед у комплексній терапії та підтримці — не існує жодної пігулки чи медичної процедури, яка б вилікувала цей розлад. Оскільки синдром Аспергера є складним розладом, що впливає на багато сфер життя, допомога має бути багатоаспектною. Метою терапії не є зміна особистості людини чи «позбавлення» від синдрому Аспергера (оскільки це неможливо й не є необхідним), а розвиток навичок, необхідних для самостійного та повноцінного життя. Раннє втручання та послідовна робота з дитиною (або дорослим) можуть значно покращити психосоціальне функціонування. Люди з синдромом Аспергера можуть стикатися з труднощами у повсякденному житті, але завдяки терапії вони вчаться краще розуміти себе та світ, а також справлятися з викликами, що виникають через їхню відмінність. Ключову роль тут відіграє освіта — як самої особи з синдромом Аспергера, так і її родини та оточення (вчителів, однолітків у школі, колег).

Терапевтичний процес зазвичай є довготривалим і підбирається індивідуально. Спочатку необхідно поставити точний діагноз — вже саме встановлення діагнозу «синдром Аспергера» може стати полегшенням і поворотним моментом. Коли стає відомо, з чим маємо справу, можна розробити план терапії. Важливо надати родині інформацію та рекомендації (психоосвіта), адже розуміння сутності розладу сприяє співпраці. Труднощі в комунікації та налагодженні задовільних стосунків можуть стати предметом терапевтичного процесу — під час терапії людина з синдромом Аспергера вчиться розпізнавати емоції (свої та чужі), відпрацьовує соціальні навички та способи спілкування. Паралельно часто працюють над зменшенням тривоги, підвищенням гнучкості поведінки та навчинням справлятися зі стресом.

Дорослі з синдромом Аспергера часто виявляють високу самостійність, але й їм може знадобитися терапевтична допомога, наприклад, щоб краще зрозуміти правила міжособистісних стосунків або подолати травми, пов’язані з тим, що їх не розуміли в дитинстві. Підтримка може знадобитися на різних етапах життя: у випадку дітей — щоб допомогти їм адаптуватися в школі та розвивати свій потенціал, у випадку підлітків — щоб пройти через складний період статевого дозрівання, а у випадку дорослих — щоб поліпшити якість життя та функціонування на роботі чи у стосунках.

Методи терапії та підтримки

• Поведінкова терапія — основа роботи з дітьми з розладами аутистичного спектру. Терапевт навчає бажаним соціальним формам поведінки за допомогою системи заохочень (позитивного підкріплення). Поведінковий аналіз дозволяє зменшити небажані реакції (наприклад, агресію, напади гніву) та замінити їх більш адаптивними формами поведінки.
• Тренінг соціальних навичок — спеціальні заняття, під час яких люди з синдромом Аспергера відпрацьовують практичні соціальні ситуації: як вести розмову, як завести знайомство, як співпрацювати в групі, як розпізнавати невербальні сигнали. Таке навчання часто відбувається в невеликих групах однолітків під наглядом терапевта і поступово навчає невидимим правилам соціального життя.
• Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — рекомендується, зокрема, підліткам та дорослим із синдромом Аспергера. Її метою є зміна негативних моделей мислення та розвиток навичок управління емоціями. Люди з синдромом Аспергера часто борються з тривогою, фрустрацією чи відчуттям інакшості — терапія допомагає їм зрозуміти ці почуття та виробити здоровіші реакції. КПТ також навчає стратегіям поведінки в соціальних ситуаціях (наприклад, як реагувати на критику, як запитати про незрозуміле, замість того щоб відступати).
• Терапія сенсорної інтеграції (СІ) — для дітей із серйозними порушеннями сенсорної обробки ця форма терапії може виявитися дуже корисною. Терапевт СІ працює над тим, щоб дитина краще сприймала подразники (звуки, дотик, рух) і навчає її відповідним реакціям. Завдяки цьому повсякденні ситуації (наприклад, шум під час шкільної перерви, фізичний контакт) стають менш стресовими для дитини.
• Психоосвіта батьків та оточення — Не менш важливим елементом є освіта близьких. Батьки дитини з синдромом Аспергера повинні зрозуміти її спосіб мислення та дізнатися, як сприяти розвитку соціальних навичок і самостійності. Часто їм пропонують взяти участь у групах підтримки, семінарах або консультаціях у психолога. Школа також повинна бути залучена до цього процесу — вчителі, поінформовані про особливості функціонування учня з синдромом Аспергера, можуть адаптувати методи навчання та оцінювання, що запобігатиме непотрібним труднощам у навчанні.
• Психіатрична допомога (фармакотерапія) — Сам синдром Аспергера зазвичай не потребує медикаментозного лікування, оскільки це не та хвороба, яку можна вилікувати таблеткою. Однак іноді психіатр призначає ліки, щоб полегшити певні супутні симптоми або супутні розлади. Наприклад, якщо людина з синдромом Аспергера страждає від сильних тривожних станів, депресії або розладів сну, відповідні ліки можуть покращити її якість життя. Ліки також застосовують у разі супутнього СДУГ (для поліпшення концентрації уваги) або при високому рівні агресії/аутоагресії в крайніх випадках. Фармакотерапія має допоміжний характер — терапевтичний акцент робиться переважно на психологічних та середовищних факторах.

Слід підкреслити, що нелікований синдром Аспергера може призвести до серйозних наслідків у житті людини. Відсутність підтримки дитини з синдромом Аспергера призводить до посилення проблем з адаптацією в колективі — це може спричинити соціальну ізоляцію, знущання (дитина стає жертвою однолітків через свою «іншість») та вторинні емоційні розлади. У підлітків та дорослих нерідко виникають депресія, тривожні стани, обсесивно-компульсивні розлади чи навіть суїцидальні думки як наслідок тривалого стресу та відчуття відторгнення. У свою чергу, правильно проведена терапія та соціальна інтеграція можуть кардинально поліпшити прогноз. Життя людей із синдромом Аспергера не обов’язково має визначатися виключно їхнім розладом — вони можуть багато чого досягти, якщо отримають можливість розвивати свої таланти та знайдуть прийняття з боку оточення. Ці люди часто мають унікальні сильні сторони: скрупульозність, чесність, фахові знання, лояльність. Відповідне робоче середовище (наприклад, із чітко визначеними правилами та структурою) дозволяє їм реалізувати свій потенціал і бути цінними працівниками.

Також дуже важливою є толерантність — як з боку суспільства, так і з боку самої людини з синдромом Аспергера. Люди з синдромом Аспергера можуть виявляти ознаки відмінності від більшості, але це не означає, що їхня манера поведінки гірша. Просвітницька робота з питань нейрорізноманіття допомагає краще зрозуміти, звідки беруться певні форми поведінки та як на них реагувати. Поінформованість про синдром Аспергера зростає — дедалі більше людей знають, що той, хто уникає зорового контакту або має дивні інтереси, може просто функціонувати інакше з нейрологічної точки зору. Завдяки цьому оточення може виявляти більше терпіння та розуміння.

Наостанок варто зазначити: синдром Аспергера — це розлад, який супроводжуватиме людину протягом усього життя (з нього не «виростають»). Однак за умови належної підтримки люди з синдромом Аспергера можуть вести щасливе та продуктивне життя на своїх умовах. Ключовим є раннє виявлення труднощів, адаптація вимог оточення (наприклад, школи) та терапія, спрямована на найважливіші дефіцити (соціальні, комунікативні). З часом багато людей із синдромом Аспергера знаходять свій шлях — розвивають кар’єру в улюбленій сфері, будують стосунки, створюють сім’ї. Людей із синдромом Аспергера до успіху часто веде їхня пристрасть та нестандартний погляд на світ. Суспільство, яке вміє цінувати ці переваги та підтримувати їх у скрутних ситуаціях, отримує цінних, творчих членів.

Бібліографія

• Вероніка Бабієць. «Синдром Аспергера — симптоми, діагностика у дітей та дорослих. Розлад із спектру аутизму». DOZ.pl — Дбаю про здоров’я, 2024. (Популярно-наукова стаття, в якій розглядаються особливості синдрому Аспергера, критерії МКХ-10, зміни в МКХ-11 та методи терапії).
• Центр психотерапії «Сердечне». «Синдром Аспергера — діагноз, симптоми, визначення, особливості». Блог SerdeczneCentrum.pl, 2025. (Опис синдрому Аспергера у дітей, підлітків та дорослих, діагностичні критерії, що виключає синдром Аспергера та чим він відрізняється від аутизму).
• MyWay Clinic Online. «Синдром Аспергера у дорослих та дітей — симптоми та лікування». MyWayClinic.online, 2025. (Психологічна стаття, що містить, зокрема, розділ «Що виключає синдром Аспергера?» — у якому наголошується на відсутності затримок у розвитку як розрізнювальному критерії, а також опис терапевтичних методів та статистичні дані). 
• Фонд ADHD Polska. «Я підозрюю у себе розлад з аутистичним спектром — що далі?» fundacja-adhd.pl, 2023. (Посібник, що пояснює відмінності між спектром аутизму та синдромом Аспергера, а також розглядає перехід від МКХ-10 до МКХ-11 і значення нових діагностичних категорій).
• Psychomedic.pl. «МКХ-11: найважливіші зміни в класифікації психічних розладів». Psychomedic, 2022. (Огляд змін у МКХ-11, зокрема відмови від терміна «синдром Аспергера» на користь ширшої категорії розладів аутистичного спектру, що має забезпечити більш гнучке діагностування).

Читати далі

Пов’язані статті

Що таке ранньодитячий аутизм?

Що таке аутизм та розлади аутистичного спектру? Аутизм — це складне нейророзвиткове порушення, яке впливає на те, як розвивається дитина, а також на те, як вона сприймає навколишній світ і реагує на нього. Мозок людини з аутизмом функціонує інакше з самого початку життя, що зумовлює те, що розвиток дитини проходить інакше, ніж у її однолітків. […]

• Діагноз
• Спектр аутизму

Читати → 4 Листопада 2026

АСД — симптоми, діагноз та щоденні виклики життя з розладами аутистичного спектру

Що таке ASD? ASD (Autism Spectrum Disorder), тобто розлад аутистичного спектру, — це складний і комплексний розлад розвитку, що належить до групи нейророзвиткових розладів. Він охоплює різноманітні труднощі, пов’язані із соціальною комунікацією, взаємодією та поведінкою. РАС часто проявляється вже в ранньому дитинстві, а його симптоми можуть бути помітні уважним батькам дітей з РАС у взаємовідносинах, […]

• Діагноз
• Спектр аутизму

Читати → 4 Листопада 2026

Атиповий аутизм — симптоми, діагностика та прогноз

Що таке атиповий аутизм? Атиповий аутизм — це розлад розвитку, що належить до широкого спектру аутистичних розладів. На практиці це означає, що дитина з цим типом аутизму може мати багато спільних рис з особами, у яких діагностовано дитячий аутизм або синдром Аспергера, проте його симптоми проявилися лише після досягнення трирічного віку або не відповідають у […]

• Діагноз
• Спектр аутизму

Читати → 4 Листопада 2026

Тест на спектр аутизму — як відбувається діагностика крок за кроком

Аутизм — це складне явище, і тема аутизму викликає дедалі більший інтерес як серед батьків, так і серед фахівців, які працюють з дітьми та дорослими. Все більше дітей потрапляють до консультаційних центрів із підозрою, що їхній розвиток відбувається інакше, а труднощі дитини особливо помітні у соціальних взаємодіях, комунікації чи моделях поведінки. Тому так важливо, щоб […]

• Діагноз
• Психологія
• Спектр аутизму

Читати → 4 Листопада 2026

Синдром Ретта — що це таке, симптоми та причини рідкісного розладу

Що таке синдром Ретта? Синдром Ретта — одне з найчастіше описаних рідкісних і специфічних нейророзвиткових розладів, що зустрічається у дівчаток. У літературі його також називають «Ретт» або «синдром Ретта», і він належить до групи серйозних генетичних захворювань. Зазвичай синдром Ретта зустрічається у дітей, які спочатку розвиваються нормально, а вже згодом спостерігається уповільнення та регрес функцій. […]

• Діагноз
• Спектр аутизму

Читати → 4 Листопада 2026

Аутизм — симптоми. Як їх розпізнати у дітей та підлітків?

Аутизм — це нейророзвиткове порушення, яке впливає на те, як людина сприймає світ, взаємодіє з оточенням та обробляє інформацію. Сьогодні ми говоримо про спектр аутизму, оскільки симптоми та рівень підтримки можуть бути дуже різноманітними. Досі бракує достовірних знань з цього питання, тому численні міфи ускладнюють ранню діагностику та доступ до допомоги. Що таке спектр аутизму? […]

• Діагноз
• Психологія
• Спектр аутизму

Читати → 4 Листопада 2026