Що таке ранньодитячий аутизм?

Що таке аутизм та розлади аутистичного спектру?

Аутизм — це складне нейророзвиткове порушення, яке впливає на те, як розвивається дитина, а також на те, як вона сприймає навколишній світ і реагує на нього. Мозок людини з аутизмом функціонує інакше з самого початку життя, що зумовлює те, що розвиток дитини проходить інакше, ніж у її однолітків. При цьому важливо розуміти, що аутизм — це не хвороба, яку можна вилікувати, а скоріше особливість розвитку, з якою людина живе протягом усього життя.

Сьогодні це порушення розглядається як спектр аутизму, тобто широкий діапазон розладів різного ступеня вираженості. Медичний термін — розлад спектру аутизму (часто використовується абревіатура ASD, від англ. autism spectrum disorder). Це означає, що спектр цих розладів дуже широкий: кожна людина з аутизмом має дещо інший набір ознак і труднощів. Воно охоплює як дітей, у яких діагностують найважчі форми (раніше класифіковані саме як ранньодитячий аутизм), так і осіб, так званих «високофункціональних» (раніше визначаних, наприклад, як синдром Аспергера).

Аутизм найчастіше виявляється ще в дитинстві — тоді ми говоримо про дитячий аутизм. За оцінками, аутизм у дітей зустрічається приблизно у 1 % населення (приблизно 1 на 100 дітей) і частіше діагностується у хлопчиків, ніж у дівчаток (приблизно в 3–4 рази частіше). У випадку дівчаток симптоми розладу можуть бути менш очевидними — дівчаткам із спектром аутизму ставлять діагноз не так швидко, оскільки їхні труднощі бувають менш помітними і частіше залишаються непоміченими.

Ранньодитячий аутизм — характеристики та особливості

Ранньодитячий аутизм (який також називають дитячим аутизмом або синдромом Каннера) — це класична форма розладів аутистичного спектру, що характеризується дуже раннім початком. Характерною ознакою є поява перших порушень розвитку в ранньому дитинстві — перші симптоми ранньодитячого аутизму зазвичай виявляються до того, як дитині виповниться 3 роки. Для порівняння, також виділяють атиповий аутизм, при якому симптоми з’являються пізніше або проявляються нетиповим чином (згідно з класифікацією МКХ-10 діагноз атипового аутизму ставиться, коли повні симптоми проявляються лише після 3-річного віку або клінічна картина розладу не відповідає всім класичним критеріям).

У найновіших діагностичних класифікаціях (DSM-5 від 2013 року та ICD-11, що діє з 2022 року) відмовилися від поділу на дитячий аутизм та атиповий аутизм — усі розлади цього типу визначаються просто як спектр аутизму (ASD) з урахуванням рівня функціонування та потреб у підтримці. Проте термін «ранньодитячий аутизм» все ще використовується, щоб підкреслити ранній вік появи розладів. Ранньодитячий аутизм також іноді називають вродженим аутизмом, оскільки дитина з аутизмом з самого початку проявляє характерні особливості розвитку.

Статистика свідчить, що ранньодитячий аутизм діагностують значно частіше у хлопчиків — на одну діагностовану дівчинку з аутизмом припадає приблизно чотири хлопчики. Раніше це порушення вважалося рідкісним (класичний синдром Каннера описували з частотою 5–10 випадків на 10 тисяч дітей). Наразі, завдяки ширшому розумінню спектру аутизму, ми знаємо, що розлади спектру аутизму зачіпають приблизно 1 % дитячого населення.

Причини раннього дитячого аутизму

Незважаючи на інтенсивні дослідження, точна причина цього розладу досі не встановлена однозначно. Сучасний стан знань вказує на те, що ми маємо справу з розладом, що має багатофакторну (передусім генетичну) природу. Це означає, що немає однієї простої причини — на виникнення розладу може впливати поєднання різних факторів. До найважливіших з них належать, зокрема:

Генетичні фактори:

Спадковість відіграє важливу роль. Дослідження близнюків показали, що якщо один із однояйцевих близнюків страждає на аутизм, ризик розвитку такого ж розладу в іншого може бути в десятки разів вищим, ніж у загальній популяції. Було ідентифіковано багато генів, мутації або незначні зміни яких можуть підвищувати схильність до розладів аутистичного спектру.

Ранні порушення розвитку нервової системи:

Вчені спостерігають різні відхилення у будові та функціонуванні мозку у людей з аутизмом. Наприклад, у частини дітей, які страждають на це розлад, було виявлено відмінну структуру нервових зв’язків або дещо іншу будову окремих ділянок мозку (наприклад, розширення системи шлуночків мозку). Такі нейробіологічні зміни, ймовірно, виникають дуже рано, ще в пренатальний або перинатальний період.

Перинатальні та екологічні фактори:

Певні ускладнення під час вагітності та пологів можуть підвищувати ризик розвитку аутизму. З цим розладом можуть бути пов’язані, наприклад, серйозні вірусні інфекції під час вагітності, значне перинатальне гіпоксію або крайня передчасність. Однак підкреслюється, що ці фактори розглядаються скоріше як тригери у дитини з генетичною схильністю — самі по собі вони не є безпосередньою причиною розладу.

Підсумовуючи, можна сказати, що це порушення має переважно генетичний характер, хоча на його розвиток також впливають фактори навколишнього середовища у ранньому віці.

Варто зазначити, що аутизм не спричинений помилками у вихованні чи емоційними чинниками. Історична концепція так званих «холодних матерів» (яка припускала, нібито холодні стосунки між батьками та дитиною спричиняють аутизм) була спростована.

Також популярний міф, що пов’язує аутизм із вакцинацією, не має наукового підтвердження. З огляду на складність та дуже ранній момент появи порушень розвитку, наразі ми не можемо запобігти виникненню аутизму. Однак ми можемо — завдяки ранньому терапевтичному втручанню — надавати підтримку дитині вже з моменту появи перших помітних симптомів.

Перші ознаки раннього дитячого аутизму

Ранній дитячий аутизм часто супроводжується ледь помітними ознаками вже в перші кілька місяців життя дитини, хоча ці неявні симптоми легко пропустити. Батьки зазвичай починають підозрювати, що щось не так, коли немовля або маленька дитина розвивається не так, як її однолітки. До ранніх тривожних ознак належать насамперед:

Обмежений соціальний контакт:

Немовля може уникати погляду в очі вихователя — зоровий контакт з іншими людьми буває слабким або відсутнім. Дитина може справляти враження «замкнутої у власному світі»: вона не реагує на своє ім’я, не вимагає уваги дорослих так, як інші діти.

Відсутність спільної уваги:

Приблизно в 1 рік звичайні малюки вказують пальцем на предмети, що їх цікавлять, махають рукою на прощання або намагаються поділитися своєю радістю з опікуном. Дитина з аутизмом не вказує на предмети, не махає рукою на прощання і не намагається привернути увагу батьків до чогось цікавого — нібито вона не усвідомлює потреби ділитися своїми переживаннями.

Незвичайні реакції на подразники:

Уже в перший рік життя у дитини можуть проявлятися незвичайні реакції на звуки, зорові або тактильні подразники. Наприклад, малюк з аутизмом може повністю ігнорувати дуже гучний звук, а водночас реагувати сильним збудженням на інший, зовсім тихий звук. Також можна спостерігати нетипові реакції на тактильні, нюхові або зорові подразники — певні звичайні відчуття можуть викликати у дитини дискомфорт або, навпаки, дитина може прагнути більш інтенсивних сенсорних вражень, ніж її однолітки.

Затримка мовного розвитку:

Багато дітей із спектром аутизму починають говорити пізніше, ніж їхні однолітки, або взагалі не розвивають спонтанної мови. Немовля може рідше лепетати та видавати менше звуків. Приблизно у віці 1,5–2 років батьки часто помічають відсутність типових перших слів або простих речень. Нерідко трапляється, що дитина, яка вже почала вимовляти кілька слів, раптово відступає у мовленнєвому розвитку та втрачає раніше набуті мовні навички.

Варто пам’ятати, що окремий симптом (наприклад, відсутність лепету) не свідчить одразу про аутизм — однак одночасна наявність кількох із зазначених вище труднощів є чітким сигналом для звернення до фахівця. Чим раніше ми виявимо тривожні симптоми аутизму, тим швидше можна розпочати надання дитині належної допомоги.

Симптоми та особливості поведінки дитини з аутизмом

З віком відмінності в поведінці дитини з аутизмом стають дедалі помітнішими. Симптоми раннього аутизму стосуються насамперед трьох сфер: комунікації (мовлення та мови), соціальних взаємодій, а також моделей поведінки та інтересів. Нижче наведено типові симптоми аутизму у дітей у цих сферах:

Труднощі у спілкуванні та мовленні:

Дитина з аутизмом може взагалі не говорити або розвивати мовлення нетиповим чином. У деяких дітей мова взагалі не розвивається — тоді малюк спілкується за допомогою жестів, малюнків або міміки. Інші діти вимовляють слова та речення, але їхня мова може звучати нетипово (наприклад, дуже офіційно) і не сприяє ефективному спілкуванню. Характерним є буквальне розуміння мови — дитина має труднощі з розумінням метафор чи жартів, тому такі вирази, як «кинь оком», можуть її дезорієнтувати.

Може спостерігатися ехолалія, тобто повторення почутих слів або речень (наприклад, у відповідь на запитання дитина повторює все запитання, замість того щоб відповісти). Порушення комунікації стосуються також невербальної сфери — дитина не жестикулює так, як інші діти, рідко посміхається у відповідь на посмішку, не виявляє свої почуття мімікою або не розуміє виразу обличчя та жестів інших людей.

Порушення соціальної взаємодії:

Діти з аутизмом мають явні труднощі у налагодженні стосунків з однолітками та у спільних іграх. Вони часто не розуміють поведінки інших людей і не вміють адекватно реагувати на емоції оточення. Характерною рисою є також відсутність зорового контакту під час взаємодії — малюк уникає погляду навіть на близьких людей. Крім того, така дитина зазвичай не відчуває потреби залучати інших до спільних ігор чи ділитися радістю, через що її іноді сприймають як замкнену у власному світі.

Стереотипні моделі поведінки та вузьке коло інтересів:

Дуже характерною рисою аутизму є сильна потреба у стабільності та незмінності оточення. Люди з аутизмом часто сильно прив’язуються до рутини — дитина може вимагати суворо дотримання розкладу дня і реагувати страхом або гнівом на будь-яку, навіть незначну зміну (наприклад, іншу послідовність дій, перестановку меблів у кімнаті). Також з’являються рухові стереотипи, тобто повторювані, на перший погляд безцільні рухи тіла (наприклад, махання ручками, погойдування, кружляння).

Дитина з аутизмом виявляє дуже вузькі, інтенсивні інтереси — вона може нав’язливо збирати інформацію на одну тему (наприклад, про потяги, динозаврів, числа), гратися лише однією іграшкою або переглядати знову і знову один і той самий уривок казки, ігноруючи інші види діяльності. Інші, більш типові іграшки, можуть взагалі не викликати у нього інтересу.

Перераховані симптоми аутизму можуть мати різний ступінь вираженості у окремих дітей. Не кожна така дитина поводиться однаково — саме тому ми говоримо про цілий спектр. Однак важливо те, що соціальний та комунікативний розвиток малюка відбувається якісно інакше, ніж у його однолітків. Якщо ми помічаємо у дитини явні відхилення в поведінці (наприклад, відсутність реакції на людей, нетипові ігри з предметами, повторювані ритуали), слід негайно звернутися до педіатра або дитячого психолога.

Діагностика раннього дитячого аутизму

Діагностика цього розладу у маленької дитини — це процес, що вимагає співпраці батьків та команди фахівців. Першим кроком зазвичай є пильність батьків — саме вони щодня помічають, що розвиток малюка відхиляється від норми, і повідомляють про свої побоювання педіатру або психологу. Далі слід звернутися до лікаря, найкраще — до дитячого психіатра, який спеціалізується на порушеннях розвитку у дітей. Лікар проведе попередню оцінку та, за необхідності, направить дитину на більш детальні обстеження розвитку.

Остаточний діагноз розладу зазвичай ставить діагностична група, до складу якої входять кілька фахівців: дитячий психіатр, клінічний психолог, спеціальний педагог та логопед. Така група проводить багатоаспектну оцінку — вона включає детальний опитування батьків (щодо, зокрема, перебігу вагітності, пологів та розвитку дитини до цього часу), спостереження за поведінкою дитини в різних ситуаціях, а також часто — стандартизовані тести розвитку та опитувальники для оцінки аутистичних симптомів.

При цьому важливо оцінити як поточний стан дитини, так і хід її розвитку до цього моменту, оскільки для встановлення діагнозу необхідно підтвердити, що певні ознаки були присутні вже в ранньому дитинстві.

У процесі діагностики фахівці також повинні виключити інші можливі причини спостережуваних симптомів. Тому іноді проводяться додаткові обстеження, наприклад, перевірка слуху (щоб переконатися, що відсутність реакції дитини не пов’язана з порушенням слуху), метаболічні або генетичні дослідження, а також візуалізаційні дослідження мозку. Їхня мета — виключити інші розлади розвитку або неврологічні порушення; у диференціальній діагностиці враховуються, зокрема, порушення слуху, серйозні порушення зору, інтелектуальна інвалідність, специфічні мовні розлади, а також рідкісні генетичні синдроми (наприклад, синдром Ретта) або дуже ранні психотичні розлади. Лише після такої комплексної оцінки можна з великою впевненістю підтвердити діагноз аутизму.

Варто додати, що хоча формально діагноз раннього дитячого аутизму можна поставити вже у дворічної дитини, багато дітей отримують його дещо пізніше — у дошкільному віці, а іноді лише в молодших класах початкової школи (особливо якщо симптоми були менш вираженими). Рівень обізнаності про аутизм зростає, і зараз дедалі частіше вдається діагностувати це порушення вже у дворічних дітей, що дає шанс швидше розпочати відповідну терапію.

Терапія раннього дитячого аутизму

Раннє початок інтенсивної терапії може значно поліпшити функціональний стан дитини. Терапевтичний підхід завжди підбирається індивідуально, з урахуванням потреб і можливостей конкретної дитини — єдиного універсального методу допомоги не існує. Найкращі результати дає мультидисциплінарний підхід, що поєднує різні форми впливу. Ключовими елементами такої терапії є, зокрема:

Поведінкові втручання:

Одним із найпопулярніших методів роботи з дітьми з аутизмом є поведінкова терапія (наприклад, прикладний аналіз поведінки — ABA). Вона полягає у систематичному навчанні дитини новим навичкам (комунікативним, соціальним, самообслуговування) за допомогою системи винагород та позитивного підкріплення. Терапевт допомагає усунути небажані форми поведінки та підкріплює бажані.

Логопедія та комунікаційна терапія:

Дуже важливо працювати з логопедом над розвитком мовлення та комунікативних навичок. Якщо дитина не говорить, застосовуються альтернативні методи спілкування (наприклад, спілкування за допомогою картинок або простих жестів). Якщо дитина говорить — терапевт навчає її, як повідомляти про свої потреби та вести діалог. Важливою метою є також покращення розуміння мови (наприклад, метафор, жартів) та використання невербальної комунікації (жестів, міміки).

Тренінг із розвитку соціальних навичок:

Діти з аутизмом потребують спеціального навчання соціальним навичкам, які для інших є природними. У рамках терапії (часто в невеликих групах однолітків) їх навчають таким навичкам, як спільні ігри, ведення діалогу по черзі, розуміння емоцій та намірів інших людей, а також налагодження дружніх стосунків. Допомагають інтеграційні заняття в дитячих садках і школах, а також індивідуальна психологічна терапія, спрямована на розвиток соціальних компетенцій.

Терапевтичні заняття:

Позитивні результати дають різні форми ерготерапії та підтримки сенсорного розвитку. Часто застосовуються заняття з сенсорної інтеграції (СІ), які допомагають дитині краще обробляти сенсорні подразники та справлятися з сенсорною гіперчутливістю (або недостатньою чутливістю). Позитивно на стан дитини впливають також терапії через гру та активність — наприклад, іпотерапія (контакт з конем), догтерапія (заняття з терапевтичним собакою) або арт-терапія (терапія через мистецтво). Такі заняття підвищують мотивацію дитини до спілкування та пізнання навколишнього світу.

Освітня підтримка:

Дитина з аутизмом потребує відповідного підходу в дошкільному та шкільному середовищі. Часто вона відвідує додаткові реабілітаційні заняття та навчається за адаптованою навчальною програмою. Вчителі та вихователі повинні пройти підготовку щодо роботи з таким учнем — важливою є постійна співпраця між батьками та навчальним закладом. У деяких випадках дитині надають асистента, який підтримує її під час занять. Ключовим є те, щоб навички, засвоєні під час терапії, застосовувалися також у повсякденному житті, тому шкільне оточення має співпрацювати з терапевтами.

Підтримка сім’ї:

Не менш важливим елементом терапевтичного процесу є психоосвіта батьків. Опікуни навчаються, як поводитися з дитиною, як сприяти її розвитку вдома та як справлятися зі складними формами поведінки. Існують групи підтримки для батьків дітей з аутизмом, а також семінари з виховальних навичок — вони дають змогу обмінюватися досвідом і допомагають долати виклики повсякденного життя.

Варто підкреслити, що медикаментозне лікування (фармакотерапія) не усуває сам аутизм, але іноді застосовується як допоміжний засіб у разі супутніх проблем. Якщо дитина виявляє сильну напруженість, аутоагресію, порушення сну або тривожні стани, лікар-психіатр може призначити ліки, що полегшують ці симптоми (наприклад, заспокійливі засоби, засоби, що покращують концентрацію уваги, або стабілізатори настрою).

Однак слід пам’ятати, що фармакологія відіграє тут другорядну роль — її завдання полягає лише в тому, щоб пом’якшити певні труднощі (наприклад, спалахи гніву, обсесивні форми поведінки), тоді як основною формою допомоги залишається розвивальна терапія. Наразі не існує ліків, які б етично лікували аутизм або усували його основні симптоми.

Найбільше значення має рання та інтенсивна терапія. Чим швидше дитина з аутизмом отримає спеціалізовану підтримку, тим більші шанси на поліпшення її функціонування. Завдяки відповідним заходам багато дітей з аутизмом навчаються спілкуватися, здобувають нові навички та досягають успіхів, які покращують якість їхнього життя.

Прогнози та подальше життя з аутизмом

Прогнози є дуже індивідуальними — вони залежать від ступеня тяжкості порушення, рівня інтелектуального розвитку, наявності додаткових навантажень і, насамперед, від того, наскільки рано розпочалася інтенсивна робота з дитиною та наскільки інтенсивну підтримку вона отримала. Неможливо заздалегідь передбачити майбутнє такої дитини. Одне можна сказати напевно: належна допомога здатна значно покращити її функціонування.

Багато з цих дітей з часом досягають значних успіхів: вчаться спілкуватися, здобувають освіту, а в дорослому віці можуть влаштуватися на роботу і навіть завести власну сім’ю. Багато чого тут залежить від терапії та її результатів — саме тому так сильно наголошують на важливості ранньої діагностики аутизму та швидкого початку терапевтичних заходів.

Однак слід пам’ятати, що аутизм — це розлад, який супроводжує людину протягом усього життя. Навіть якщо симптоми пом’якшаться, на наступних етапах розвитку можуть виникати певні труднощі. Дитина з аутизмом потребуватиме розуміння та підтримки також у підлітковому та дорослому віці.

Частина людей із спектром аутизму зможе вести досить самостійне життя, тоді як інші — особливо у разі супутньої інтелектуальної інвалідності — можуть потребувати догляду та допомоги протягом усього життя. На щастя, суспільна обізнаність щодо аутизму зростає, і сьогодні люди з аутизмом мають дедалі більше можливостей для розвитку та участі в суспільному житті.

Цей діагноз, безсумнівно, змінює життя всієї родини. Незважаючи на численні виклики, слід пам’ятати, що кожна дитина з розладами аутистичного спектру також має свої сильні сторони, таланти та почуття. Завдяки терплячій роботі, прийняттю та любові можна допомогти дитині налагодити зв’язок зі світом і досягти максимально можливої самостійності. Батьки дітей з аутизмом не самотні на цьому шляху — існує багато організацій та фахівців, готових надати підтримку.

Завдяки відповідній терапії та навчанню ці діти мають шанс реалізувати свій потенціал і вести повноцінне життя відповідно до своїх можливостей.

Бібліографія

1. Пісула Е. (2021). Аутизм. Причини, симптоми, терапія. Гданськ: Видавництво «Гармонія».
2. Пісула Е. (2012). Аутизм. Від досліджень мозку до психологічної практики. Сопот: GWP.
3. Пужинський С., Рибаковський Я., Вцірка Я. (ред.) (2011). Психіатрія — том 2: Клінічна психіатрія. Вроцлав: Elsevier Urban & Partner.
4. Намисловська І. (ред.) (2012). Дитяча та підліткова психіатрія. Варшава: PZWL.
5. Брасік Дж. Р. (2017). «Аутизм». Medscape – Emedicine (онлайн-доступ).