Атиповий аутизм — симптоми, діагностика та прогноз

Що таке атиповий аутизм?

Атиповий аутизм — це розлад розвитку, що належить до широкого спектру аутистичних розладів. На практиці це означає, що дитина з цим типом аутизму може мати багато спільних рис з особами, у яких діагностовано дитячий аутизм або синдром Аспергера, проте його симптоми проявилися лише після досягнення трирічного віку або не відповідають у повній мірі всім критеріям аутизму, визначеним у таких системах, як МКХ-11 чи DSM-5.

Атиповий аутизм — це розлад, який, на відміну від типового аутизму, проявляється пізніше: труднощі з поведінкою, спілкуванням чи соціальною адаптацією можуть з’явитися лише у дошкільному віці.

Деякі батьки відзначають, що дитина розвивалася нормально, а симптоми з’явилися лише з часом: вона перестала реагувати на ім’я, уникала зорового контакту, почала повторювати певні слова, мала труднощі у спілкуванні з однолітками. Така поведінка може свідчити про перші симптоми атипового аутизму.

Аутизм — це не хвороба, а інший спосіб функціонування

Хоча багато батьків досі запитують, чи є аутизм хворобою, варто чітко зазначити: аутизм — це не хвороба, а розлад розвитку, який впливає на те, як дитина сприймає світ, обробляє подразники та реагує емоційно.

Кожна людина з атиповим аутизмом розвивається у своєму темпі. Дитина може мати труднощі у соціальних стосунках, але водночас виявляти надзвичайну чутливість до деталей та незвичайні когнітивні здібності. Саме тому важливо, щоб оточення навчилося розуміти її індивідуальний спосіб сприйняття реальності.

Такі діти можуть успішно функціонувати у повсякденному житті, якщо отримають належну підтримку і якщо терапія буде адаптована до їхніх індивідуальних потреб.

Атиповий аутизм — симптоми

Атиповий аутизм — симптоми можуть бути дуже різноманітними. У деяких дітей симптоми атипового аутизму є ледь помітними і проявляються лише в шкільному чи дошкільному середовищі, де соціальні очікування стають більш складними.

До найпоширеніших симптомів належать:

• Труднощі у спілкуванні — дитина може мати багатий словниковий запас, але уникає розмов, не відповідає адекватно, повторює запитання.
• Відмінності у соціальному функціонуванні — дитина віддає перевагу самостійним іграм, їй важко зрозуміти правила співпраці.
• Незвичайні сенсорні реакції — може затуляти вуха під час шуму, уникати дотиків, злісно реагувати на новий одяг або запахи.
• Схематична поведінка — прагнення до рутини, наполегливий інтерес до однієї теми, повторення фраз (ехолалія).
• Поведінка дитини може бути передбачуваною в одній ситуації, а в іншій — зовсім неадекватною, наприклад, сильний страх при зміні маршруту прогулянки.

Характер симптомів залежить від ступеня вираженості порушень. У багатьох випадках діти з атиповим аутизмом мають нормальний мовленнєвий розвиток і добре опановують правила спілкування, хоча й дещо інакше, ніж їхні однолітки.

Поведінка, яка може викликати занепокоєння

Батьки часто помічають, що дитина, яка раніше розвивалася гармонійно, починає проявляти нетипові реакції. Воно може перестати реагувати на своє ім’я, відчувати труднощі у налагодженні контакту з однолітками, гратися в одні й ті самі ігри або надмірно зосереджуватися на дрібницях.

Варто звертати увагу на такі ознаки і — якщо вони зберігаються протягом кількох місяців — звернутися до фахівця. Раннє виявлення та вжиття відповідних терапевтичних заходів значно покращують прогноз.

Причини атипового аутизму

Причини атипового аутизму до кінця не з’ясовані. Дослідження свідчать, що атиповий аутизм є одним із результатів взаємодії генетичних та екологічних чинників.

Не існує жодного окремого гена, який би спричиняв аутизм, але вчені виявили сотні генів, які можуть впливати на розвиток мозку. У свою чергу, фактори навколишнього середовища, такі як інфекції в пренатальний період, стрес, гіпоксія чи токсини, можуть взаємодіяти з генетичною схильністю.

Ці складні фактори ризику не означають, що батьки винні. Атиповий аутизм — це розлад розвитку, який виникає внаслідок дії багатьох біологічних та екологічних механізмів.

Варто підкреслити, що як типовий, так і нетиповий аутизм мають схожу нейробіологічну основу.

Діагноз атипового аутизму

Процес діагностики атипового аутизму вимагає комплексного підходу. У оцінці беруть участь дитячий психіатр, психолог, педагог, а іноді також логопед і терапевт сенсорної інтеграції.

Фахівець спирається на спостереження, опитування батьків та стандартизовані діагностичні інструменти, які дозволяють визначити, чи відповідає поведінка дитини діагностичним критеріям, описаним у класифікації МКХ-11 або DSM-5.

У випадку атипового аутизму складність полягає в тому, що не всі симптоми є явними. Дитина може мати нормальний розвиток мовлення та комунікації, але не розуміти емоцій інших людей або правил гри.

Важливо, щоб батьки не зволікали з консультацією, якщо вони підозрюють розлад із спектру аутизму. Чим раніше вдасться поставити дитині діагноз, тим ефективніше можна підібрати методи терапії та поліпшити якість життя.

У випадку атипового аутизму часто йдеться про «нетипове» відповідність критеріям аутизму, що вимагає значного діагностичного досвіду. Тому так важливо, щоб фахівець мав знання та практичний досвід роботи з усім спектром аутизму.

Як виглядає терапія атипового аутизму?

Терапія атипового аутизму має бути індивідуально підібрана.
Основою є виявлення сильних сторін дитини, її інтересів та потреб.

Найпоширеніші методи лікування:

• Поведінкова терапія — заснована на підкріпленні бажаних форм поведінки, сприяє розвитку соціальних компетенцій.
• Логопедія — сприяє розвитку мовлення та комунікативних навичок.
• Сенсорна терапія — допомагає дитині адекватно реагувати на сенсорні подразники.
• Заняття, спрямовані на підтримку соціального та емоційного розвитку.
• Робота з родиною, спрямована на розуміння потреб дитини.

Завдяки ранньому втручанню та систематичності дитина може краще адаптуватися вдома та в школі. Терапія повинна враховувати весь спектр аутизму, а отже, і різноманітність поведінки та реакцій.

Добре спланована терапія покращує повсякденне функціонування, стосунки, самостійність та якість життя дитини й її родини.

Роль сім’ї та оточення

Батьки є найважливішими партнерами в процесі терапії.
Дитина з атиповим аутизмом потребує стабільності, спокою та прийняття. Розуміння її аутичного способу мислення дозволяє краще адаптувати домашнє середовище та реагувати на труднощі.

Важливо, щоб школа співпрацювала з терапевтами, надавала підтримку особам із діагнозом атипового аутизму та враховувала їхні когнітивні та емоційні можливості.

Сучасний підхід передбачає підтримку людей із розладами аутистичного спектру — не лише за допомогою терапії, а й через соціальну освіту та адаптацію громадських просторів до їхніх потреб.

Атиповий аутизм — прогноз

Атиповий аутизм — прогнози дуже різняться.
Багато що залежить від часу постановки діагнозу, інтенсивності терапії та наявності фахівців. Діти, які отримують допомогу на ранніх етапах, часто досягають високого рівня самостійності та мають хороші перспективи, а доступні методи терапії допомагають їм вести повноцінне життя.

У разі атипового аутизму існує можливість суттєвого поліпшення функціонування.
Деякі діти з часом навчаються самостійності, налагоджують стосунки, а в дорослому віці успішно реалізуються у професійній сфері.

У інших людей труднощі зберігаються довше — вони стосуються переважно спілкування, обробки сенсорних подразників та розуміння соціальних відносин.
Тому так важлива постійна підтримка та гнучкий підхід терапевтів.

Варто пам’ятати, що у дорослої людини з таким діагнозом також можливе поліпшення — дорослий може розвивати стратегії подолання труднощів і реалізовувати свої захоплення.

Відмінності між атиповим аутизмом та синдромом Аспергера

Синдром Аспергера часто плутають з атиповим аутизмом, оскільки в обох випадках дитина має нормальний інтелектуальний розвиток і мовленнєвий розвиток, але симптоми проявляються по-різному.
Люди з синдромом Аспергера часто здатні логічно аналізувати соціальну поведінку, але не відчувають емоційних нюансів.
У випадку типового аутизму труднощі мають більш глобальний характер, тоді як атиповий аутизм є проміжною формою між класичним та високофункціональним аутизмом.

Атиповий аутизм та класифікація МКХ-11

У новій класифікації МКХ-11 атиповий аутизм було включено до широкого спектру розладів, що визначаються як розлади аутистичного спектру.
Однак це не означає, що це поняття втратило сенс — воно й надалі допомагає фахівцям описувати дітей, які не відповідають усім критеріям аутизму, але все одно потребують терапевтичної підтримки.

Підсумок

Атиповий аутизм — це складне порушення, яке вимагає індивідуального підходу. Завдяки сучасним методам діагностики та лікування діти можуть дедалі краще функціонувати, розвиватися та навчатися.

Розвиток атипового аутизму залежить від багатьох факторів — біологічних, генетичних та екологічних — а також від якості підтримки, яку дитина отримує від дорослих.

Найголовніше, щоб батьки та фахівці діяли спільно, допомагаючи дитині реалізувати свій потенціал.
Адже кожна дитина — незалежно від того, чи має вона атиповий аутизм, дитячий аутизм чи синдром Аспергера — має право на прийняття, розуміння та розвиток в атмосфері любові та безпеки.

Бібліографія

Джерела польською мовою:

1. Пісула, Е. (2018). Аутизм — причини, симптоми, терапія. GWP.
2. Воланчик, Т., та Пісула, Е. (ред.) (2019). Розлади аутистичного спектру. Діагностика та терапія. PZWL.
3. Кава, Р. (2021). Атиповий аутизм — діагностика та функціонування дітей із розладами аутистичного спектру. «Гармонія».
4. Бобковіч-Левартівська, Л. (2020). Аутизм — від досліджень мозку до терапевтичної практики. «Імпульс».

Англомовні джерела:

1. Американська психіатрична асоціація (2022). DSM-5-TR: Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів.
2. Всесвітня організація охорони здоров’я (2022). МКХ-11: Міжнародна класифікація хвороб, 11-те видання.
3. Лорд, К., та Бішоп, С. Л. (2021). Розлади аутистичного спектру: діагностика, поширеність та лікування. «Щорічний огляд клінічної психології», 17, 285–310.
4. Happé, F., & Frith, U. (2020). Озираючись назад, щоб дивитися вперед — зміни в концепції аутизму. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 61(3), 218–232.